Узбецький танець і музика за регіонами

Одна країна — багато традицій

Узбекистан часто вважають однією з найбільш музично різноманітних країн Центральної Азії, і Wikipedia пояснює це довгою історією її музики та великою розмаїтістю стилів і інструментів. Виконавське мистецтво тут — не єдиний фольклорний репертуар. Воно змінюється залежно від регіону: Хорезм, Ферганська долина, стародавні міста Бухара й Самарканд. Концерт, у назві якого згадано Ферганську долину та Хорезм, як у квитку до Marokand Concert Hall, називає два різні світи, і цей путівник викладає те, що про кожен із них кажуть UNESCO та Wikipedia, аби ви могли стежити за тим, що відбувається на сцені. Добре правило — сприймати традицію кожного регіону як окремий запис у списках UNESCO, а не як варіацію однієї теми.

Хорезм і танець Lazgi

Lazgi — це танець, який UNESCO пов'язує з Хорезмом. У своєму переліку 2019 року «Хорезмський танець, Lazgi» як нематеріальна спадщина людства UNESCO описує рухи, що відображають звуки й явища навколишньої природи, а також почуття любові та щастя. Спочатку танець був пов'язаний із Хорезмською областю, а згодом набув поширення по всьому Узбекистану. UNESCO додає, що зображення цього танцю можна знайти на археологічній пам'ятці Tuproqqala в Хорезмській області, що, за його словами, засвідчує багатовікове коріння танцю, і що він живиться суспільним життям місцевих громад. Khorezm — це написання в квитку; у записі UNESCO для того самого регіону вжито Khorazm, і обидва варіанти трапляються в цьому путівнику.

Як виконують Lazgi

За словами UNESCO, у Lazgi музиканти, співаки й танцівники діють злагоджено, а тексти пісень переважно присвячені прославленню любові та доброти. UNESCO називає два типи танцю: сценічний танець, який передає ці почуття через конкретні рухи, та інтерпретаційну імпровізаційну форму, у якій ритм і танцювальні рухи стають динамічнішими, а дії — мінливішими. UNESCO також зауважує, що мелодія й танець настільки привабливі, що глядачі мимоволі починають танцювати. Його виконують під час національних свят і народних гулянь, а на громадських і родинних подіях — у повсякденній інтерпретаційній формі. UNESCO описує цей танець як ключову форму самовираження, що передається з покоління в покоління через створення нових версій виконання.

Ферганська долина та Катта Ашула

Катта Ашула, що буквально означає «велика пісня», — це традиційний спів, який ЮНЕСКО описує як частину ідентичності різних народів Ферганської долини в Узбекистані — долини, яка також є домівкою для таджиків, уйгурів і турків. ЮНЕСКО зазначає, що це самобутній жанр, який поєднує виконавське мистецтво, спів, інструментальну музику, східну поезію та сакральні обряди. Він охоплює теми від кохання до філософських і теологічних концепцій всесвіту та природи, залишаючи певний простір для імпровізації. Його виконують щонайменше двоє і щонайбільше п'ятеро співаків, і 2009 року його було внесено до списку. ЮНЕСКО додає, що фестивалі та конкурси, організовані урядом і місцевою владою, підтримують його, поряд із програмами, покликаними передати його молоді.

Осягнення традиції на слух

Ці традиції передаються від людини до людини. ЮНЕСКО зазначає, що Катта Ашула передається усно від майстра до учня, від покоління до покоління, у процесі вимогливого навчання. Шашмаком так само залежить від усної передачі, адже, як зауважує ЮНЕСКО, стандартна система нотації здатна зафіксувати лише базову основу музики, тож усна передача від майстра до учня залишається головним засобом збереження музики та її духовних цінностей. Ось чому живі виконавці мають значення: те, що ансамбль робить із фразою чи ритмом, походить від учителя й передається в залі, де учні можуть це почути. В обох випадках версія вчителя є взірцем, а нотація, де вона є, — лише її начерком.

Бухара, Самарканд і Шашмаком

Шашмаком, що означає «шість макомів», — це класична музична традиція міських центрів Центральної Азії. ЮНЕСКО описує його як поєднання вокальної та інструментальної музики, мелодичних і ритмічних ідіом та поезії, що виконується соло або гуртом співаків із оркестром із лютень, скрипок, бубнів і флейт. Бухару названо історичним і духовним осередком Шашмакому. Вікіпедія зазначає, що цей стиль, імовірно, виник у містах Бухара та Самарканд. ЮНЕСКО внесло його до списку 2008 року й зазначає, що виступи зазвичай відкриваються інструментальним вступом, за яким іде наср — головна вокальна частина. ЮНЕСКО додає, що переважна більшість сучасних виконавців Шашмакому в Таджикистані та Узбекистані є випускниками Ташкентської консерваторії.

Інструменти, які ви можете зустріти

Вікіпедія групує традиційні інструменти Узбекистану в три родини. Струнні включають дутар, рубоб і танбур — усі довгогрифові ладові лютні, гіджак — смичкову скрипку з ніжкою, та чанг — щипкову цитру. Духові включають карнай — довгу трубу, най — поперечну флейту та сурнай — гучний гобой. Ударні включають доїру — бубон, і нагору — горщикоподібний барабан, обтягнутий зверху шкірою. Конкретний виступ використовує лише частину з них, тож цей перелік — це словник для слухання, а не склад на будь-який вечір. Стаття Вікіпедії про площу Регістан зазначає, що королівські проголошення там оголошувалися сурмами у величезні мідні труби, які називалися джарчі.

Костюм у танці

Костюм надає регіональному танцю його вигляду. Вікіпедія описує ікат — техніку фарбування, за якої резерв наносять на нитки перед ткацтвом, — як поширений в узбецькій культурі, і зазначає, що узбецький ікат вирізняється сміливими та яскравими візерунками. Доппа — це традиційна тюбетейка узбецького та уйгурського народів із вишитими візерунками, які можуть вказувати на рідне місто власника, і існує кілька типів, що розрізняються за вишивкою чи місцем походження. У поставленому танці саме такі деталі глядач може навчитися читати, навіть без програмки. Путівник костюмами йде далі. Вікіпедія додає, що найдавніші зображення доппи зустрічаються в мистецтві XV століття з території сучасного Узбекистану.

Читати далі: Узбецький костюм: ікат, сюзані та доппа

Концерт у залі та громадський захід

Описи ЮНЕСКО відносять Лазгі та Катта Ашула до свят, урочистостей і родинних подій, а також до того, як спільноти виражають себе. Концертна зала змінює ці обставини: глядачі сидять, час фіксований, а матеріал відібраний і скорочений для відвідувачів. Це не вада, але це варто знати. Сценічне шоу може познайомити з традицією, її виглядом і звучанням; воно не може відтворити ту нагоду, для якої ця традиція існує. Сприймайте годину в залі як знайомство, і читайте чи слухайте далі, якщо одна з традицій вас зацікавить. Це стосується майже кожного сценічного фольклорного шоу у світі, і це вагома причина почитати про традиції перед поїздкою.

Читаючи програму на ваш вечір

У квитку на концерт у залі «Мароканд» не названо жодного твору, а виконавці можуть змінюватися, тож конкретного танцю чи пісні тут не обіцяють. Натомість ви можете стежити за сигналами, описаними вище. Якщо сцена жвава, а рухи змінюють темп, це може бути схоже на динамічну інтерпретаційну форму, яку ЮНЕСКО описує в Лазгі. Придивіться до костюма, тюбетейок і візерунків тканини, послухайте, як барабан і мелодія працюють разом. Якщо якась традиція вас зацікавить, матеріали ЮНЕСКО про Лазгі, Катта Ашула та Шашмаком можна безкоштовно прочитати — там є фотографії та відео, тож ви можете одразу дізнатися більше.

Кому це не підходить

Цей путівник не розповідає, що саме входить до програми конкретного вечора, і це не наукове дослідження. Якщо ви хочете почути виконання класичного репертуару маком, шукайте спеціалізований концерт, а не театральне ревю. Якщо ви хочете почути, як спільнота виступає на весіллі чи святі, це відбувається в живих умовах, а не на сцені з квитками. Якщо вам потрібна глибока й детальна історія узбецької музики, стаття у Вікіпедії та файли ЮНЕСКО, наведені нижче, — саме те, з чого варто почати. Для годинного знайомства з костюмом і танцем вистава в залі — розумний початок. Вона також не охоплює інші регіони Узбекистану чи міські традиції Бухари з тією детальністю, яку дала б книга.